До 105-ої річниці Буковинського Народного Віча

Події на Буковині кінця жовтня і початку листопада 1918 року засвідчили завершення процесу українського національного відродження, підтвердили відновлені традиції княжої доби та намагання, спільно з іншими українськими землями, відновити об’єднану українську державу.

З листопада наші краяни відзначають 105-річчя Буковинського віча - подію, знаменну для сучасників перш за все тим, що вперше буковинці проголосили ухвалу: "Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України", чим зініціювали створення буковинської влади підтримкою і силою місцевого українського населення і довели велику національну зрілість буковинських українців.

Ще 13 жовтня 1918 року в Чернівцях відбулася українська міжпартійна конференція, на якій присутні домагалися поділу Буковини на українську і румунську частини та виступали проти австрійської окупації:

"...Разом з прочими Українцями Австро-Угорщини хочемо самі рішити про свою долю.

Ми хочемо в мирі і згоді розійтися з теперішнім і повсякчасним нашим сусідом румунським народом. Від Карпатів по Чорне море межують наші народні границі з собою. Тому вже самою природою ми примушені мирно і згідливо жити й працювати для спільного спокійного розвою в будуччині.

...Бажаючи скорого і тривкого миру, звертаємося до всіх народів із зазивом пособити всіма силами порозумінню між Поляками і Українцями з одного, а Румунами і Українцями з другого боку, щоби усунути і на сході можливість всяких майбутніх політичних заверух і усобиць.

Наприкінці прирікаємо всіма силами з посвятою життя і майна боронитися проти всякого насильства і всякого рішення про нас без нас"*

(газ. "Буковина" від 18.10.1918)

18 жовтня на збори до Львова прибули українські посли з Галичини і Буковини, представники політичних партій та чимало визначних діячів. Ці збори вирішили проголосити в колишній австрійській державі Українську Державу на території східної Галичини, північно-західної Буковини та українського Закарпаття і утворити на цих землях представництво цієї держави - Українську Національну Раду.

25 жовтня 1918 року був створений "Український Крайовий Комітет Буковини" - буковинська секція Української Національної Ради. Ного очолив Омелян Попович. Комітет негайно розпочав роботу і створив секції-комісії, які згодом могли б перетворитись на міністерства. Діяли: комісія народної оборони, фінансова комісія, міжнародна та адміністративні комісії. Від початку свого існування Комітет вирішив скликати в Чернівцях З листопада всенародне віче з представників усієї Буковини, яке мало б затвердити рішення Української Національної Ради за 18 жовтня і звернувся до населення краю із закликом:

"До українського народу Буковини!

Цісарським маніфестом з 16 жовтня давні порядки державні знесені Краєві границі упали. Повстали народні держави. Повстала і наша українська держава з усіх українських земель Буковини, Галичини і Мадярщини, проголошена "Національною Радою" 19 жовтня у Львові.

...Буковинський український народе, вставай і Ти до праці над своєю будуччиною!

...Мужчини і жінки, хлопці і дівчата!Інтелігенція, духовенство, шляхта, селянство, робітництво! Уряди громадські із своїми начальниками!

Всі ви діти нашої землі, станьте своїми грудьми за собою, кучіться до самооборони!

Докажіть свою готовність все служити тепер, собі і зійдіться всі з цілого краю, з каждого села в неділю 3 листопада до Чернівців, щоби там вовселюдно об’явити свою волю цілому світові. Там зійдемося на всенародне віче в "Народний дім" о 10 годині рано"

(газ. "Буковина" від 01.11.1918)

У неділю 3 листопада прибули до Чернівців понад 10 тисяч учасників віча з усіх осредків Буковини. Зібрання віча відбулося в трьох залах: у Народному Домі, де промовляли Ілля Семака та Мирон Кордуба, в Робітничому Домі і в Музичному Товаристві, де з виступали Омелян Попович та Єротей Пігуляк. Віче ухвалило наступне рішення:

"1. Місто Чернівці, відтак політичні повіти Заставна, Кіцмань, Вашківці та Вижниці цілі, а Чернівецький та Серетський повіти за виїмкою громад, вказаних із двох останніх переписів як переважно ромунські; вкінці ті громади Сторожинецького, Радовецького і Кімполунгського повітів, у котрих обі останні переписи виказують українську більшість - творять окрему від ромунської частини краю українську територіальну область.

2. Признає найвищу владу на тій українській області поки що Українську національну раду, утворену на з'їзді мужів довір'я у Львові дня 19 жовтня с.р. і взиває її, щоби якнайшвидше перевела національно-політичну організацію сеї області і перебрала цілу управу у свої руки.

3. Взиває всі національні меншості на тій українській області, причім євреїв признає за окрему національність, щоби негайно вислати своїх представників до Укр. нац. ради відносно їхнього числа населення.

4. Взиває Укр. нац. раду виготовити конституцію для української області бувшої австрійської держави, а то на основах загального, рівного, тайного і безпосереднього права голосовання всіх дорослих осіб без ріжниці пола, з пропорціональним заступництвом так при законодатних ділах, як і при правительстві для національних меншостей.

Рішуче протестує проти посягання чужих народів на тту суто- українську область, а зокрема проти ухвал ромунського віча з дня 27 жовтня, котре, нехтуючи брутально принцип самоозначення народів, виявило намір загарбати цілу Буковину під панування ромунських боярів і попів - та заявляє, що український нарід чужого не бажає, але своєї рідної землі боронитиме до останнього. За се з покликаннями заступниками ромунського народу і іньших народів все готовий порозумітися для мирної розв'язки всіх справ.

6. Віче взиває буковинську делегацію "Укр. Національної Ради" перебрати негайно правління української часті краю.

Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України"

(газ. "Буковина " від 10.11.1918)

Після віча відбулася велика маніфестація учасників головними вулицями Чернівців до збірної точки на площі Елізабетплац (нині - Театральна). Після промови Осипа Безпалка, в якій він висловив волю всіх присутніх про прилучення Буковини до України, співом "Ще не вмерла Україна" і "Не пора" маніфестація мирно завершилася.

Згодом до Чернівців стали надходити звістки про перебрання влади на провінції. Постали українські повітові управи в Заставні, Вашківцях, Вижниці, Кіцмані, де на місце старостів покликано українських комісарів. Так, в документах архівного фонду Секретаріату Міністерства Внутрішніх Справ Буковини віднаходимо повідомлення префектури Кіцманського повіту від 22 листопада 1918 року з описом та оцінкою подій жовтня-листопада цього ж року:

"...В перші дні місяця жовтня 1918 р. створився в Кіцмані місцевий Комітет Української Ради. Повітове управління керувалося безпосередньо цією виконавчою владою, на допомогу повітовій владі була направлена "комісія" у складі трьох осіб. Проте, вона діяла підтримана силою, яку мала у своєму розпорядженні, та не прислухалась до повітового управління і організувала власний апарат управління шляхом проведення призначень від комітету в місцевих територіальних громадах, з тим, щоб їм також підпорядковувались колишні голови громад (старости).

Податкова служба, склад продовольчих товарів та матеріальний склад, призначений для відбудови, знаходився у підпорядкуванні виключно вищевказаного комітету, а повітове управління було повністю позбавлене права розпоряджатися службами.

На жаль, творення української влади на Буковині не було успішно завершене, в тому числі й через те, що в революційних подіях 1917 - 1921 років не встояла українська держава, а без Соборної Української Держави не може самостійно існувати Північна Буковина.

13 жовтня 1918 року в Чернівцях в Українському Народному Домі відбулися крайові збори представників усіх 4-х партій: націонал-демократичної, радикальної, народної і соціал-демократичної. На зборах виступив з доповіддю лідер українських соціал-демократів Буковини Осип Безпалко. Він різко критикував австрійський уряд, який зволікав з вирішенням національного і низки інших питань. Він запропонував узгоджену напередодні представниками усіх українських партій резолюцію, яка вимагала права самовизначення для всього українського народу. Після кількох виступів, резолюція була прийнята.

На цих же зборах було обрано повноважну делегацію у складі 22 чол. – представників від усіх 4-х українських політичних партій та всіх українських буковинських депутатів австрійського парламенту і крайового сейму на львівську Конституанту.

18 жовтня у Львові переважною більшістю голосів Конституанта прийняла рішення:

1. Українська етнічна область Східної Галичини по лінії Сан разом з Лемківщиною (повіти Самбір, Санок, Кросно, Ясло, Горліца з лінією по Північних Карпатах) і північно-західна частина Буковини з містами Чернівці, Сторожинець і Серет, а також північно-східна частина Угорщини творять окрему українську область.

2. Ця національна українська область проголошується як окрема українська держава.

Після Конституанти буковинська делегація УНР, прибувши у Чернівці і залучивши представників політичних партій, громадських організацій, створила 24 жовтня Український Крайовий Комітет Буковини, який став осередком організації української державної влади на Буковині. Головою було обрано Омеляна Поповича. У складі Комітету було створено ряд комісій: адміністративну – на чолі з Г. Лисинецьким, народної оборони – на чолі з Осипом Безпалко, фінансову – на чолі з Р. Цегельським, міжнаціональних відносин – на чолі з О. Поповичем, редакційну – на чолі з Мироном Кордубою, які з часом мали злитися з відповідними міністерствами Західноукраїнської держави. 26 жовтня редакційна комісія прийняла проєкт звернення до буковинців, написаний Осипом Безпалко.

З 28 жовтня по 03 листопада 1918 року Австро-Угорщина розпалася на окремі самостійні держави. У цих умовах 01 листопада українці у Львові взяли владу у свої руки і проголосили створення Західноукраїнської держави (ЗУНР), до складу якої мала увійти і українська частина Буковини.

3 листопада 1918 року у Чернівцях відбулося велике Буковинське народне Віче, яке висловилося за приєднання Північної Буковини до Української Держави. Буковинське віче стало знаковою подією для кожного буковинця. Українським Крайовим Комітетом було представлено комісарів Комітету та призначено бургомістром Осипа Безпалко.

Йосип (Осип) Іванович Безпалко народився 13 травня 1881 року в Чернівцях у бідній міщанській родині.

Навчався у чернівецькій державній гімназії, але через політичну діяльність був виключений із навчального закладу. У 1899 році заснував таємний гурток гімназійної та студентської молоді.

О. Безпалко з молодих років проявив себе нетерпимим до несправедливості, критичним в оцінках, гарячим, запальним промовцем, здібним, переконливим дискутантом, радикальним критиком усього, що вважав несправедливим, не зупиняючись перед авторитетами.

У 1901-1902 роках редагував газету «Буковина» – орган буковинської національної організації, в якій поміщав критичні матеріали з життя краю, тому мусив залишити цю посаду. У 1903 році розпочав педагогічну діяльність. Засновник одного з перших на Буковині товариств «Січ» і редактор учительського часопису «Промінь» (1903). У 1907-1908 роках крайовий секретар профспілок Буковини.

У 1907-1914 роках був засновником і головою крайової організації Української соціал-демократичної партії (УСДП) на Буковині, у 1908-1914 роках став редактором українського місцевого партійного органу – «Борба».

У 1915-1916 роках – голова просвітньої комісії у таборі для українських військовополонених (Раштатт, Німеччина).

Входив до складу уряду Української Народної Республіки, був народним міністром праці, делегат Української Національної Ради Буковини і ЗУНР – ЗУНР-ЗОУНР (грудень 1918 – квітень 1919), УСДРП (1919), Трудового Конгресу, в листопаді 1918 – комісар Чернівців. У 1919-1920 роках став міністром праці в урядах Бориса Мартоса та Ісаака Мазепи.

У 1920 році – емігрував до Чехословаччини, де викладав німецьку мову в Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехія). Там він став автором наукових розвідок з історії українсько-німецьких відносинна початку XIX століття.

У 1938 році його обрано головою Українського січового союзу.

18 червня 1945 року у м. Подебради його схопили спецслужби СРСР, доправили до Радянського Союзу, де його звинуватили у контрреволюційній та антирадянській діяльності й заслали на 5 років у концтабір. Осип Безпалко загинув у 1950 році в концтаборі у Казахстані.

«Kriegs-Ausgabe Czernowitzer Allgemeine Zeitung»: «Ситуація в Чернівцях» (Про події Буковинського Народного Віча) 4 листопада 1918р.	Протокол передачі влади на Буковині президентом краю графом Йосифом Ендорфом представниками румунської та української нації Аурелу Ончулу та Омеляну Поповичу.	Стаття газети «Kriegs-Ausgabe Czernowitzer Allgemeine Zeitung/Czernowitzer Tagblatt»: «Ситуація в Чернівцях» (Про події Буковинського Народного Віча) 4 листопада 1918р.
Стаття газети «Morgenblatt» : «Буковина (1775-1918). Історичний день» (Про маніфест Українською та Румунською Національними Радами щодо спільного управління Буковини) 7 листопада 1918р.	Рішення Румунської Національної Ради про оголошення стану облоги на Буковині. 12 листопада 1918 р.	Повідомлення префектура Кіцманського повіту про захоплення влади у м. Кіцмань місцевим комітетом Української Національної Ради . 22 листопада 1918 р.
Стаття соціал-демократичної газети «Вперед» стосовно делегації Української Національної Ради, уповноваженої на переговори з президентом краю графом Йозефом фон Ендорфом. 9 листопада 1918р.	Аурел Ончул	Омелян Попович
Заклик делегації "Української Національної Ради" до українського народу у газеті "Буковина", 1 листопада 1918 р.	Степан Смаль-Стоцький	Заклик депутатів від Буковини до братів українців зібратися на Народне Віче, 17/30 червня 1905 р.
Закон про включення Північної Буковини і Хотинського повіту до складу УРСР, 2 серпня 1940р.	Доповідна префектури Кіцманського повіту про спробу зміни влади в м. Кіцмані місцевим комітетом «Української Ради», фото 1, 26 листопада 1918 р.	Доповідна префектури Кіцманського повіту про спробу зміни влади в м. Кіцмані місцевим комітетом «Української Ради», фото 2, 26 листопада 1918 р.
Доповідна префектури Кіцманського повіту про спробу зміни влади в м. Кіцмані місцевим комітетом «Української Ради», фото 3, 26 листопада 1918 р.	Доповідна префектури Кіцманського повіту про спробу зміни влади в м. Кіцмані місцевим комітетом «Української Ради», фото 4, 26 листопада 1918 р.	Доповідна префектури Кіцманського повіту про спробу зміни влади в м. Кіцмані місцевим комітетом «Української Ради», фото 5, 26 листопада 1918 р.
Доповідна префектури Кіцманського повіту про спробу зміни влади в м. Кіцмані місцевим комітетом «Української Ради», фото 6, 26 листопада 1918 р.	Організатори Буковинського віча 1990 р., нагороджені почесною відзнакою «100 років Буковинського віча» в 2018 р. 02 листопада 2018р.	Свідоцтво про шлюб Осипа Безпалка та Теодори-Наталії Трусевич від 05 грудня 1904 року
Свідоцтво про народження та хрещення Осипа, сина Івана та Олени Безпалків, від 13 травня 1881 року (видане 16 липня 1892 р.)	Відомості про успішність Осипа Безпалка, учня ІІ-А класу вищої гімназії у Чернівцях (табель успішності за 1894/1895 навчальний рік)	Відомості про успішність Осипа Безпалка, учня ІІІ-А класу вищої гімназії у Чернівцях (табель успішності за 1896/1897 навчальний рік)
Повідомлення дирекції поліції м.Чернівці про те, що вчитель Осип Безпалко веде активну громадську діяльність, репрезентував позиції соціал-демократичної партії на демократичних народних зборах з русинськими державними політиками, фото 1	Повідомлення дирекції поліції м.Чернівці про те, що вчитель Осип Безпалко веде активну громадську діяльність, репрезентував позиції соціал-демократичної партії на демократичних народних зборах з русинськими державними політиками, фото 2	Повідомлення прокуратури м. Чернівці від 08 травня 1911 року щодо надрукування в буковинській газеті «Volksblatt» статті, спрямованої проти вчителя Безпалка, який виступав проти монарха, фото 1
Повідомлення прокуратури м. Чернівці від 08 травня 1911 року щодо надрукування в буковинській газеті «Volksblatt» статті, спрямованої проти вчителя Безпалка, який виступав проти монарха, фото 2	Повідомлення інспектора поліції Воробкевича К. від 02 травня 1911 року про активний виступ вчителя Осипа Безпалка на першотравневому мітингу у Чернівцях	Стаття часопису «Борба» від 01 червня 1911 року: «ОСИП БЕЗПАЛКО – наш кандидат на Кіцманьщину і Садагурщину», фото 1
Стаття часопису «Борба» від 01 червня 1911 року: «ОСИП БЕЗПАЛКО – наш кандидат на Кіцманьщину і Садагурщину», фото 2	Стаття д-ра Осипа Безпалка: «Нездорове явище в українській журналістиці» у незалежному часопису «Час» від 01 листопада 1932 року, фото 1	Стаття д-ра Осипа Безпалка: «Нездорове явище в українській журналістиці» у незалежному часопису «Час» від 01 листопада 1932 року, фото 2
Склад сім’ї Івана та Олени Безпалків, батьків Осипа Безпалка	Нотаріальне заключення від 04 листопада 1927 року про смерть Івана Безпалка (помер 08 січня 1927 р.)	Нотаріальне заключення від 04 листопада 1927 року про смерть Олени Безпалко (померла 21 серпня 1921 р.)
Переклад з чеської мови Свідоцтва про вільне переміщення для придбання румунського громадянства від 13 березня 1933 року, видане міською службою міста Подєбради (Чехія) лектору української господарської академії, емігранту без права на громадянство Осипу Безпалку	Листування примарії з кестурою поліції м. Чернівці щодо надання Осипу Безпалку румунського громадянства, фото 1	Листування примарії з кестурою поліції м. Чернівці щодо надання Осипу Безпалку румунського громадянства, фото 2
Листування примарії з кестурою поліції м. Чернівці щодо надання Осипу Безпалку румунського громадянства, фото 3	Копія рішення примарії щодо відмови у видання румунського громадянства Осипу Безпалку та його дружині Наталіі Безпалко, нар. Трусієвич