Головна сторінка | Архів новин | Корисні посилання | Контакти | Карта сайту

Перша поліція з'явилася у місті 164 роки тому



У перші роки після прилучення Буковини до складу Австрії в місті було збережено молдавську систему адміністративного управління. Перші австрійські військові правителі Буковини генерали Габріель фон Сплені та Карл фон Енценберг запропонували створити в краї для міст Буковини магістрати. Перші вибори до Чернівецького міського магістрату відбулися у 1786 році, згідно з Інструкцією Придворної ради від 25 серпня 1785 року під наглядом комісара військової адміністрації. Основні правила діяльності магістрату були викладені у міському статуті. Магістрат складався з бургомістра, віце-бургомістра та чотирьох міських радників, один з яких відав місцевою поліцією (поліцейськими сторожами, поліцейськими наглядачами та поліцейськими ревізорами). У різні роки вводилися нові посади і склад магістрату зростав за рахунок допоміжних служб. Функції магістрату були розподілені між його структурними підрозділами: відділами та департаментами, серед яких був і департамент поліції. Цей департамент здійснював нагляд за громадським порядком та захистом приватної власності; йому підпорядковувалися санітарний, ярмарковий, ветеринарний і пожежний відділи.

Так тривало аж до 1853 року, допоки на підставі рішення цісаря від 27 січня цього ж року не було створено Дирекцію поліції м. Чернівці. Фактично дирекція розпочала свою роботу 20 серпня 1853 року. У 1854 році складалася з директора, комісара поліції, ад'юнкта, канцеляристів, писаря. Згодом, за наказом міністерства поліції від 20 грудня 1860 року цю установу було реорганізовано в комісаріат поліції, який існував до 1866, після чого його функції було передано Буковинській крайовій управі. Так було до 1905 року, коли на основі цісарського рішення і постанови Міністерства внутрішніх справ Австрії від 27 грудня була відновлена Дирекція поліції в м. Чернівці.

Ще на початку ХХ ст. Дирекція поліції не мала свого власного приміщення. Для її потреб було вирішено перебудувати будівлю старого шпиталю. Архітектором з перебудови був Моріц Еллінг, а керівником будівництва призначено Карла Навратіла. Споруду мали здати в експлуатацію до 01 січня 1906 року, проте через страйки робітників-будівельників та зростання цін на будівельні матеріали роботи з перебудови затягнулися. Крім цього, комісія про здачі в експлуатацію будівлі, на чолі зі старшим комісаром поліції Францом Лунцом ніяк не бажала визнавати стан будівлі придатним для експлуатації.

21 квітня 1912 року газета «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» опублікувала статтю про добудову приміщень Дирекції поліції, в якій йшлося про те, що впродовж кількох років розроблявся проект добудови цього приміщення, схвалений Міністерством внутрішніх справ Австрії. Планувалося розширити фронтальну частину споруди, збудувати відділи безпеки, статистики та фотоательє. Газета повідомляла, що інженер будівельного департаменту Буковинської крайової управи Купер, який розробляв плани дирекції, був відряджений у навчальну поїздку до інших держав для того, щоб вивчити досвід спорудження подібних установ. Газета висловлювала сподівання, що наприкінці травня будівельні роботи відновлять та невдовзі відділ статистики переселиться до нових приміщень.

Реконструкція приміщення тривала ще до Першої світової війни, про що свідчать документи архівного фонду Буковинської крайової управи, які містять рахунки про виплату авансу фірмі Сіменс-Шукерт, що проводила електрику, та іншим підприємцям, які виконували роботи з внутрішнього обладнання дирекції.

Функції Дирекції поліції полягали в охороні існуючого державного та громадського порядку, запобіганню і боротьбі з виступами проти влади, охороні приватної власності. До сфери її діяльності входило також: нагляд за політичним настроєм населення, пресою, товариствами, видовищами, іноземцями, за виготовленням і носінням зброї, видачею закордонних паспортів та дозволів на проживання, нагляд за мораллю, забезпеченням безпеки руху всередині міста та на залізничному вокзалі.

У другій половині ХІХ ст. на Буковині, а зокрема в її крайовій столиці м. Чернівці, активізувалося громадське і культурне життя. Зростав рівень освіти, почали виникати й активно діяти численні товариства і об'єднання, в тому числі національні, політичні та академічні. Нагляд за діяльністю товариств відклався в архівних документах у вигляді звітів комісарів поліції, адресованих Дирекції поліції в м. Чернівці та Буковинській крайовій управі.

Один з яких, звіт комісара поліції Йозефа Яворського від 23 березня 1914 року, суттєво вирізняється з-поміж інших. В ньому йдеться про народне зібрання, яке відбулося в приміщенні Українського народного дому в м. Чернівці 22 березня 1914 року за головування Ілька Поповича. До слова запросили депутата Буковинського крайового сейму Єротея Пігуляка, який промовив:

«Метою нашого сьогоднішнього зібрання є висловлення палкого протесту проти драконівських заходів російського уряду, який заборонив святкування Шевченка на території всієї російської України.

Доказом того, що не все російське суспільство думає як російський уряд служить інтерпеляція депутата Думи Мілінкоффа, яку, як відомо, в Думі не заслуховували і не обговорювали. Мілінкофф засвідчує глибоке розуміння українського питання і доводить своєю промовою, що він надзвичайно добре знайомий з обставинами...»

Народні збори, в яких взяло участь близько 300 осіб одностайно прийняли наступні резолюції:

  1. … народні збори українців м. Чернівці висловлюють палкий та рішучий протест проти заборони з боку російського уряду святкування Шевченка на території російської України та засуджують цю ворожу дію;
  2. [Збори] протестують проти систематичних переслідувань української нації російським урядом;
  3. Все українське суспільство Австрії призване в такий самий спосіб зайняти позицію проти дій російського уряду;
  4. Українським братам в Росії з цього ж приводу виявляємо симпатію; «Борітеся й поборете», ми простягаємо вам руку в цій боротьбі.
  5. Подяка тим депутатам Думи, які взяли в Думі на себе наше питання;
  6. Запевнення чернівецької української громади у вірі і лояльності австрійському цісарю і імперії.

По закінченні зборів, о другій годині дня, на вулиці Петровича, до їх учасників приєдналась велика кількість прихильників, які не змогли потрапити на збори через невелику місткість залу Народного дому. Разом зібрання проспівало українську пісню «Не пора, не пора» і вирушило в бік російського консульства, яке розташовувалося в м. Чернівці на вулиці Геренгассе, 34-А (нині вул. О. Кобилянської). Дозволу на таку акцію організатори Антін Клим, Ілько Попович, редактор Сербенюк, вчитель Топущак та ін. у місцевої влади не запитували та не отримували. Для забезпечення охорони приміщення російського консульства було виділено 60 осіб пішої охорони та 15 кінної. Кількість учасників акції досягнула 1000 осіб.

Демонстранти підійшли до саду Кафедрального Свято-Духівського собору, наблизитись до приміщення консульства впритул вони не мали змоги, вирішили, що їх мета максимально досягнута та заспівали «Ще не вмерла Україна». Коли поліція намагалась застосувати силу для розгону демонстрантів, на адресу охоронців порядку залунали вигуки «Ганьба».

Як засвідчує у своєму звіті комісар поліції Йозеф Яворський вже о четвертій годині дня демонстрантів було зупинено і розпущено, власне розігнано, проте арешти не мали місця внаслідок цієї акції.

Дирекція поліції припинила свою діяльність у листопаді 1918 року в зв'язку з розпадом Австро-Угорщини.



Наталія Масіян,
начальник відділу використання інформації документів
Державного архіву Чернівецької області
(050) 916 05 07